Блог Володимира Вогнивенко: 10 клас Захист Вітчизни

ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Та́ктика військова (дав.-гр. taktiká — мистецтво шикування військ, від дав.-гр. tásso — шикую війська) — наймасовіша галузь та найстаріша складова (як і стратегія) воєнного мистецтва, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення бою підрозділами, частинами, з'єднаннями.

Теорія тактики досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки і ведення. Вона розробляє теоретично-фундаментальні положення основ, підготовки та ведення бою, тактичні вимоги організації, озброєння і військової техніки з'єднань, частин і підрозділів та обладнання простору, в межах якого ведеться бій.

Практика тактики охоплює діяльність командирів, штабів і військ (сил) по підготовці і веденню бою.

Тактика підпорядковується оперативному мистецтву і стратегії. Вона обслуговує їх та відпрацьовує такі способи дій, які відповідали би характеру сучаснихоперацій, забезпечували ефективне використання нових засобів боротьби і успішне виконання задач, поставлених оперативним мистецтвом і стратегією.

Існує зворотний зв'язок та взаємна залежність між стратегією, оперативним мистецтвом і тактикою. Під впливом розвитку озброєння та військової техніки, удосконалення організаційно-штатної структури військ, змін у способах застосування підрозділів, частин та з'єднань на полі бою та рівню вишколу особового складу, тактика сама примушує вносити зміни в оперативне мистецтво та стратегію.

Теорія і практика підготовки і ведення бою ґрунтується на:

принципах ведення бою;

розвитку озброєння і техніки;

досвіді застосування з'єднань, частин і підрозділів в ході ведення бойових дій і тактичних навчань;

завданнях оперативного мистецтва.

Структурно тактика складається із загальної тактики, тактики родів військ і спеціальних військ.

На зміни в принципових положеннях тактики впливають соціальні і технічні процеси, що протікають на конкретному етапі розвитку суспільства, в цілому, і зокрема конкретної держави, а також вимоги, що витікають з концептуальних основ воєнної доктрини, підготовки і ведення військових операцій об'єднань (армійських корпусів, авіаційних корпусів та оперативних об'єднань ВМС), бойових статутів, всебічного аналізу бойового досвіду, керівних документів, які регламентують питання підготовки та ведення боїв та інших документів.

Тактика – це теорія і практика підготовки та ведення бою.

Тактична підготовка – вивчення основних положень щодо підготовки та ведення сучасного бою механізованим відділенням, прийомами і способами дій солдата в основних видах бою у складі відділення. Вона вчить, як найкращим чином використати в бою зброю, місцеві умови, щоб добитися перемоги і зберегти своє життя.

Тактичні дії – організовані дії підрозділів, частин і з'єднань під час виконання поставлених завдань.

Основні види тактичних дій: оборона, наступ, пересування, розташування на місці.

Основні форми тактичних дій: бій, удар і маневр.

БІЙ - основна форма тактичних дій військ, являє собою організовані та узгоджені за метою, завданнями, місцем і часом удари, вогонь і маневр з’єднань, частин та підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших завдань в обмеженому районі протягом певного часу.

Бій може вестись на землі, на воді, в повітрі і відповідно може бути загальновійськовим, протиповітряним, повітряним і морським.

Мета бою досягнення перемоги над противником шляхом нанесення потужного, влучного вогню, ударів всіх видів зброї, своєчасним використанням їх результатів, активними і впевненими діями військ, які беруть в ньому участь, повним напруженням моральних та фізичних сил особового складу, його бойової згуртованості та непереможної волі до перемоги.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ БОЮ

УДАР - одночасне ураження угрупувань військ та об’єктів противника шляхом потужного впливу на них усіма засобами або військами

ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИЙ БІЙ – це бій, який ведеться об’єднаними зусиллями підрозділів усіх родів військ і спеціальних військ, які беруть в ньому участь, із застосування танків, БМП, БТР, артилерії, протиповітряної оборони, літаків та іншого озброєння і техніки.

ВОГОНЬ – ураження противника стрільбою з різноманітних видів зброї

МАНЕВР - організоване пересування військ під час бою з метою заняття вигідного положення для ведення вогню, для виводу підрозділів із під удару.

ВИДИ МАНЕВРУ

ОХОПЛЕННЯ - маневр, який здійснюється з метою виходу для удару по противнику з тилу.

ОБХІД - маневр, який здійснюється з метою виходу для удару по противнику з флангу.

ВІДХІД - маневр, який застосовується з метою виводу своїх підрозділів з-під удару противника; заняття більш вигідного положення. Він проводиться тільки за дозволом командира.

МАНЕВР УДАРАМИ І ВОГНЕМ полягає в одночасному або послідовному масуванні (зосередженні) по важливим об`єктам противника, розподілені (розосередженні) для ураження кількох об`єктів, а також перенацілюванні їх на нові об`єкти.

охоплення; обхід; відхід; маневр ударами і вогнем.

Характерні риси сучасного загальновійськового бою

Рішучість мети

Висока напруженість

Швидкоплинність і динамічність бойових дій

Наземно-повітряний характер бойових дій

Складна радіоелектронна обстановка

Швидкий перехід від одних видів

дій до інших

Застосування різноманітних способів виконання бойових завдань

Одночасний потужний вогневий вплив на всю глибину побудови сторін

19 травня 2020

Тема: Надання домедичної допомоги в секторі обстрілу.Транспортування (переміщення) пораненого з поля бою в сектор укриття.

Домедичну допомогу в секторі обстрілу надають тільки за наказом командира, оскільки основним у бою є виконання бойового завдання. В окремих випадках, коли дозволяє тактична ситуація, рішення приймають самостійно. Допомога надається у вигляді самодопомоги та взаємодопомоги.

Наближаючись до пораненого, необхідно постаратись отримати якомога більше візуальної інформації про нього і місце події: чи сталося це на Ваших очах, в якому положенні лежить, які видимі пошкодження, сторонні предмети в тілі, чи є калюжі крові, де його особиста зброя, чи Вам додатково нічого не загрожує (прихована під тілом граната зі знятою чекою і под.).

Ознаки життя пораненого в секторі обстрілу визначають тільки шляхом усного звертання до нього: «Тебе поранено? Тобі потрібна допомога?»

Відсутність відповіді трактують як непритомність і потребу надати домедичну допомогу. Визначати наявність дихання чи пульсу небезпечно, тому цього не слід робити

Знімати з пораненого засоби захисту (шолом, бронежилет) не можна, оскільки Ви тим самим піддаєте себе додатковому ризику бути ураженим вогнем противника.

Транспортувати пораненого із сектору обстрілу слід тільки в тому разі, коли дозволяє тактична ситуація.

У секторі обстрілу можна виконати зупинку зовнішньої кровотечі при локалізації рани в ділянці шиї, рук чи ніг (видима рана, з якої витікає кров, пляма на одежі або калюжа крові під частиною тулуба, рукою чи ногою).

У секторі обстрілу слід зупиняти виключно! небезпечну для життя кровотечу (інтенсивне витікання крові з рани, видима калюжа крові.

Під час виконання будь-якої маніпуляції в секторі обстрілу поранений і той, хто його рятує, перебувають у небезпеці, тому все необхідно робити максимально швидко з дотриманням правил особистої безпеки (рятувальник не підіймається вище тіла пораненого, який лежить на землі).

Переведенняпораненого в положення на боці (животі) 11

Руку пораненого, яка ближче до Вас, розташуйте вздовж його тулуба в направленні догори.

Переведення пораненого в положення на животі виконується з метою зменшення ризику непрохідності дихальних шляхів через западання язика чи блювання.

Щільно притиснувшись до землі, захопіть пораненого за плече, що далі від Вас.

Ваші голова та плечі під час виконання маніпуляції не повинні бути вище голови і тулуба пораненого

Переведенняпораненого в положення ка боці (животі)

Різким рухом на себе поверніть пораненого на бік (живіт).

Залишивши пораненого в положенні на боці (животі), продовжуйте виконувати бойове завдання, якщо немає змоги транспортувати його в сектор укриттярану).

Зафіксуйте валик (бинт, перев’язувальний пакет, або ватно-марлеву подушечку) джгутом чи іншим бинтом. Джгут слід провести під протилежною рукою, при цьому руку при можливості слід підняти догори та завести за голову пораненого.

Переведіть пораненого в положення на животі.

Особливості:

• зупинка кровотечі в такий спосіб все ж є недостатньо ефективною;

• при фіксації бинта виникає необхідність виконувати додаткові дії (повертання пораненого), що збільшує ризик потрапити під вогонь противника;

• зупинка кровотечі при локалізації рани в ділянці шиї є оптимальною з використанням спеціального бинта чи засобу, який зупиняє кровотечу (гемостатичного засобу, серветки з фурагіном тощо);

У секторі обстрілу зупинку кровотечі з рани тулуба не проводять, якщо з цією метою необхідно знімати

Вашідії–переведітьпораненого в положення на животі.

• проводять, якщо з цією метою необхідно знімати захисні елементи одягу пораненого.

• У тому випадку, коли рана на тулубі доступна без знімання захисних елементів одягу (бронежилет), використайте гемостатичні засоби або звичайний перев’язувальний пакет, туго тампонуючи рану марлею.

Пам’ятайте, що при кульових і осколочних пораненням крім вхідного може бути вихідний отвір, в ділянці якого, як правило, пошкодження тканин більші.

Потім переведіть пораненого в положення на животі

Основні правила накладання джгута:

• Ви повинні вміти використовувати джгут, що є у Вашій аптечці;

• Джгут не можна розміщувати на дні аптечки, він повинен бути легкодоступним для виймання;

• При масивній кровотечі джгут необхідно накласти максимально швидко, за можливості накладіть собі джгут самостійно, не очікуючи сторонньої допомоги.

• Накладайте джгут тільки при кровотечі, що є небезпечною для життя;

• Не потрібно знімати чи розрізати одяг для накладання джгута, накладайте його поверх одягу, однак впевніться, що він вище рани;

• При необхідності (кровотеча триває) накладіть ще один джгут поверх або вище накладеного;

• Не накладайте джгута безпосередньо на коліно та лікоть;

• Не накладайте джгута в місці розташування накладних кишень, заповнених речами;

• Не послаблюйте джгута з метою відновлення кровопостачання кінцівки;

• Не рекомендується використовувати джгут повторно чи той, який зберігали неналежним чином;

• По можливості, слід залишити інформацію про час накладання джгута. Запис можна робити будь-якими підручними засобами (записка під джгут, напис на лобі пораненого, тощо);

При можливості спочатку використовуйте джгут пораненого, а не свій.

Накладіть кровоспинний джгут на стегно, здійснюючи максимальний тиск.

Якщо поранення локалізоване в паховій ділянці накладіть на місце поранення валик, зафіксувавши його джгутом.

Якщо поранений без свідомості, переведіть його в положення на животі.

За допомогою закрутки здійснюйте тиск до повної зупинки кровотечі з рани.

Зафіксуйте закрутку за допомогою фіксуючої лямки.

Особливості:

а) техніка накладання такого типу джгута є однаковою на верхню та нижню кінцівки;

б) якщо є сумніви у локалізації рани, накладайтеджгут максимально високо.

в) Якщо поранення локалізоване безпосередньо на плечі, накладіть джгут вище рани;

в) Перший оберт джгута повинен бути здійснений з максимальним тиском– він фактично повинен зупинити кровотечу, наступні оберти є фіксуючими;

г) Поранену ногу чи руку необхідно розміщувати на плечі таким чином, щоб вона була прикриттям від потенційного вогню ворога;

д) При можливості в секторі обстрілу краще використовувати джгути в модифікації, що спеціально для цього розроблені.

Надання першої медичної допомоги в умовах бойових дій(в секторі обстрілу)

Надання домедичної допомоги на полі бою є основною запорукою врятування життя пораненому. Аналіз причин загибелі солдатів під час ведення бойових дій вказує на те, що значну їх частину можна було б врятувати при своєчасному та якісному наданні домедичної допомоги. Близько 90 % смертей в бою відбуваються до того, як поранені дістануться медичної установи.Більшість з них несумісні із життям (обширна травма, обширна травма голови тощо). Проте деякі стани, такі як кровотеча з рани на руці або нозі, напружений пневмоторакс і проблеми з дихальними шляхами можна усунути на полі бою. Така допомога і становить різницю між смертю солдата на полі бою і його одужанням у медичній установі. За умови вживання належних заходів самодопомоги, взаємодопомоги і навичок бійця-рятувальника смерті на полі бою можна зменшити на 15–18 %.

Було підраховано, що з усіх потенційно можливих причин смерті, до 90 % з них можна уникнути простим застосуванням джгута при кровотечі з кінцівок, швидкого лікування напруженого пневмотораксу і створення прохідності дихальних шляхів.

Правила надання першої медичної допомоги в зоні вогневого контакту

Правило перше

У секторі обстрілу слід у максимально стислий час надати тільки той мінімальний обсяг допомоги, який дозволить пораненому дожити до закінчення бою або забезпечить його життєздатність під час транспортування в укриття.

Якщо на пошкоджену стегнову артерію протягом 2-х хвилин не накладений джгут, то поранений обов’язково загине від непоправної втрати крові.

Якщо на пошкоджені артерії плеча та передпліччя протягом 30-40 хвилин не накладений джгут, то поранений може загинути від непоправної втрати крові.

Якщо поранений у стані коми протягом 5-6 хвилин не буде повернутий на живіт, то він може загинути від западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи.

Правило друге

У тимчасовому укритті час надання першої медичної допомоги для підготовки пораненого до транспортування на наступний етап евакуації не повинно перевищувати 4-х хвилин.

Тактика дій у секторі обстрілу, коли поранений не подає ознак життя

Якщо поранений не подає ознак життя: не кричить, не ворушиться і не реагує на навколишні подразники, то можна припустити тільки три варіанти його стану:

Перший варіант стану пораненого – клінічна смерть

Побачити ознаки клінічної смерті можна тільки в укритті. Нанести прекардіальний удар і проводити серцево-легеневу реанімацію, можна тільки після звільнення пораненого від бронежилета.

Дії: Повернути на живіт і залишити до закінчення бою або транспортувати в укриття в положенні «лежачи на животі».

Другий варіант стану пораненого – він живий

У пораненого немає свідомості, але є пульс на сонній артерії (кома). У положенні на спині він у будь-яку секунду може загинути: удавитися язиком або захлинутися блювотними масами. Пораненого в умовах бою може врятувати тільки поворот на живіт. Цей мінімальний обсяг допомоги можна виконати в секторі обстрілу

Третій варіант стану пораненого – він мертвий

Будь-яка допомога втратила всякий сенс, але побачити ознаки біологічної смерті можна тільки в укритті.

Пояснення: У секторі обстрілу не можна зняти шолом-маску, бронежилет, подивитися зіниці і промацати пульс на сонній артерії. Поворот на живіт і транспортування пораненого в положенні «лежачи на животі» дозволить зберегти життя в стані коми – найчастішої причини смерті на полі бою.

Чому поранені в стані коми, що лежать на спині, часто гинуть у перші хвилини після втрати свідомості

Розвиток коми обов’язково супроводжується блювотою, пригніченням ковтального і кашльового рефлексів. Поранений, що лежить на спині, обов’язково захлинеться блювотними масами. Багатовікове солдатське повір’я: «Якщо убитий воїн впав на спину, то він швидше за все убитий», – на жаль, часто відповідає дійсності.

Увага! Поранені в стані коми, що лежать на спині, часто гинуть протягом 5-10 хвилин.

Чому поранені в стані коми, що лежать на животі, частіше виживають на поле бою

У пораненого, лежачого на животі, відбувається мимовільне очищення дихальних шляхів. У цьому випадку солдатська прикмета, яка стверджує, що убитий воїн, що впав обличчям вниз, швидше за все живий – часто має практичне підтвердження.

Увага! Поранені в стані коми повинні чекати надання кваліфікованої медичної допомоги або транспортуватися з поля бою в положенні «лежачи на животі».

Правила повороту пораненого на живіт з наступним залишенням його на місці до закінчення бою

Правило перше

Завести руку пораненого за його голову.

Пояснення: У стані коми або клінічної смерті не можна виявити ознаки пошкодження шийного відділу хребта. Тому поворот на живіт слід здійснювати з обов’язковою підстраховкою шийного відділу хребта. Заведена за голову рука підстраховує шию і відіграє роль осі, яка значно прискорює і полегшує поворот пораненого на живіт.

Правило друге

Щільно притиснувшись до землі, захопити пораненого за далеке від себе плече і різко повернути його на живіт не піднімаючи свою голову і плечі вище голови пораненого.

Норматив: Час повороту пораненого на живіт не повинен перевищувати 5-ти секунд.

Правило третє

Залишити пораненого в положенні «лежачи на животі» і продовжити вирішення бойового завдання, якщо немає можливості транспортувати його в безпечне місце.

Пояснення: У пораненого в стані коми і, лежачого на животі, відбувається мимовільне очищення дихальних шляхів. За відсутності несумісних з життям ушкоджень, у нього є реальний шанс дожити до закінчення бою.

Правила повороту пораненого на живіт для транспортування в укриття

Правило перше

Завести руку пораненого за його голову і захопити його за далеке від себе плече.

Пояснення: У стані коми або клінічної смерті не можна виявити ознаки пошкодження шийного відділу хребта. Тому поворот на живіт слід здійснювати з обов’язковою підстраховкою шийного відділу хребта. Заведена за голову рука підстраховує шию і грає роль осі, що значно прискорює і полегшує поворот пораненого на живіт.

Правило друге

Захопити пораненого за далеке від себе плече, щільно притиснутися до його тулуба і ногою захопити його гомілку.

Пояснення: Захоплення за далеке від себе плече і захоплення гомілки своєю ногою дозволять максимально швидко і з мінімальними зусиллями перекотити пораненого на себе.

Правило третє

Захопити своєю ногою гомілку пораненого і різко повернутися з ним на спину.

Норматив: Час повороту пораненого на живіт у положенні лежачи для подальшого транспортування в укриття не повинно перевищувати 5-ти секунд.

В секторі обстрілу домедичну допомогу надають у вигляді само чи взаємодопомоги у відповідності до тактичної обстановки, в подальшому поранений транспортується в укриття, де ризик контакту із ворогом зведений до мінімального, а рятувальник і поранений знаходяться в безпеці.

12 травня 2020

Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

05 травня 2020

Надзвичайні ситуації

28 квітня 2020

Початок уроку розпочинаємо із роботи за посиланням, а потім опрацювання матеріалу

Інженерний захист населення.

Захист населення і територій — це створення необхідних умов для збереження життя людей або зменшення втрат населення і завдання шкоди територіям при надзвичайних ситуаціях у мирний та воєнний час.

До способів захисту населення належать:

• своєчасне оповіщення населення;

• заходи протирадіаційного та протихімічного захисту;

• укриття в захисних спорудах;

• використання засобів індивідуального захисту;

• проведення заходів евакуації населення та матеріальних засобів.

Захист населення потребує здійснення низки інженерних заходів заздалегідь та при загрозі надзвичайної ситуації. До них можна віднести такі заходи:

• будівництво і накопичення захисних споруд у мирний час;

• швидке будівництво додаткових укриттів у воєнний час;

• переобладнання під укриття різних споруд;

• комплектування захисних споруд системами життєзабезпечення та необхідним обладнанням;

• створення надійної системи повідомлення про загрозу аварій, катастроф, стихійних лих, нападу противника;

• захист запасів продуктів, води, господарських тварин, рослин;

• накопичення засобів індивідуального захисту для всього населення держави.

Укриття в захисних спорудах є одним з основних способів захисту населення.

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від вражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу дії вторинних вражаючих факторів.

Інженерні споруди для укриття і тимчасового захисту людей, їх класифікація, обладнання та порядок використання.

Укриття населення в захисних спорудах – це комплекс заходів із завчасним будівництвом захисних споруд, а також також пристосування наявних приміщень для захисту населення і підтримання їх у готовності до використання. Укриття населення є надійним способом захисту від уражаючих факторів всіх видів зброї, у разі аварій і стихійних лих.

Захисні споруди класифікуються:

• за місткістю — малої місткості (150–300 осіб), середньої місткості (300–600 осіб), великої місткості (більше 600 осіб);

• за призначенням — для захисту населення, для розміщення органів управління і медичних закладів;

• за місцем розташуванням — вбудовані, окремо розташовані, метрополітени, у гірських виробках;

• за термінами будівництва — збудовані завчасно, швидко збудовані;

• за захисними властивостями — сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття-щілини (відкриті та перекриті).

Сховища – це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, ОР і СДЯР, бактеріальних засобів і уражаючих факторів звичайної зброї, обвалів і уламків зруйнованих будівель.

https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgBEMHaGBchaz57XmyPfz3Ep3-fuawZEl918WZSa3EI0nXpJKOJT54HRxou0Tj8RWWRLpqqSUq0177G-uI_YWM0kl328z188cKZmxCsuy4sPvWa1K71xt5vbvlsZaNBnNuYkBqhUZElJoaT/s640/5.jpg

План сховища: 1 — приміщення для укриття людей; 2 — пункт управління; 3 — медичний пункт (може не влаштовуватися); 4 — фільтровентиляційна камера; 5 — приміщення дизельної електростанції; 6 — санітарний вузол; 7 — приміщення для ПММ і електрощитова; 8 — приміщення для продовольства (може не облаштовуватися); 9 — вхід з тамбуром; 10 — аварійний вихід з тамбуром.

Сховища класифікують:

@ за захисними властивостями (від дії вибухової хвилі) поділяються на п’ять класів;

@ за місткістю сховища на малі, середні, великі.

@ за місцем розташування на вбудовані (у підвальних приміщеннях), та окремо побудовані.

@ за забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням (ФВО) – промислового виготовлення і спрощене (з підручних матеріалів);

@ за часом побудови – завчасно побудовані і швидко споруджені.

Сховища складаються з:

основного приміщення для розміщення людей;

допоміжних приміщень – входів; для ФВО, санузла, дизельної установки, резервуарів для води, продуктів харчування, медичної кімнати, табурів-шлюзів, тамбурів.

Площа приміщення на одну особу – 0,5 м*2, для сидіння – 0,45*0,45 м, для лежання – 0,55*1,8 м.

У сховищі обладнують різні інженерні системи: електропостачання – труби з елпроводкою фарбують у чорний колір, водопостачання – труби зеленого кольору, опалення – труби коричневогокольору, радіотрансляційна точка, телефонний і радіозв’язок. Там мають бути прибори РХР, засоби індивідуального захисту, гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, аварійне освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.

Сховища повинні будуватися з урахуванням таких основних вимог:

• забезпечувати безперервне перебування у них людей не менше 2 діб;

• будуватися на ділянках, які не можуть бути затоплені;

• бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;

• не дозволяється прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховище (стислого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів);

• прокладання трубопроводів каналізації та водопостачання допускається за наявності виникаючих пристроїв;

• мати входи і виходи із тим ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок завалу — мати аварійний вихід.

Сховище має основні та допоміжні приміщення.

До основних належать: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління, медичні кімнати.

До допоміжних відносяться: тамбур-шлюзи, фільтровентиляційні приміщення, санітарні вузли, приміщення для зберігання води та продуктів харчування та інші.

Відсіки для тих, хто укривається, обладнуються місцями для сидіння та спання згідно з нормами.

У сховищах у необхідній кількості розміщуються обладнання, меблі, прилади, інструменти, ремонтні матеріали, протипожежне та медичне майно.

Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпечного заповнення сховища.

Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний.

Система постачання повітря забезпечує вентиляцію приміщень захисної споруди й очистку зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Електропостачання та опалення здійснюється від зовнішніх джерел постачання. Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачається автономне електропостачання. У невеликих захисних спорудах має бути аварійне освітлення (переносні електричні ліхтарі та інші джерела).

Опалення проектується від загальної системи опалення. У неопалювальних приміщеннях слід передбачити установку опалювальних засобів. При заповненні сховища системи опалення вимикаються.

Запас харчів у сховищах передбачається на дві доби. Для розміщення продуктів обладнується приміщення.

Протирадіаційне укриття (ПРУ) – це захисна споруда, яка забезпечує захист у ній людей від радіоактивних речовин і опрмінення в зонах радіоактивного забруднення місцевості, СДЯР, біологічних засобів у краплинно-рідинному вигляді та світлового випромінення ядерного вибуху, наслідків урагану. Захисні властивості ПРУ оцінюються коефіцієнтом захисту, який показує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м більша від дози радіації в укритті, тобто він показує, у скільки разів ПРОУ послаблює дію радіації, а відповідно і дозу опромінення людей.

ПРУ обладнуються у підвальних поверхах будівель і споруд. Підвали (дерев’яні одноповерхові будівлі) ослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в цегельних – у 40 разів, у двоповерхових – у 100, у підвалі багатоповерхового будинку – у 800-1000 разів.

У разі потреби будуються швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь), або промислових збірних залізобетонних елементів. Для цього копають котлован, зводять стіни і перекриття. Грунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізоляцію з руберойду або глини. На гідроізоляцію насипають шар грунту 60-70 см. Під кутом до 90 град до основного приміщення обладнують вхід у вигляді герметичного тамбура, а внутрішнє обладнання ПРУ для укриття людей аналогічне обладнанню приміщень сховища.

У протирадіаційних укриттях при вході передбачається приміщення для зберігання забрудненого одягу.

Найпростіші укриття зменшують радіуси ураження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних випромінювань та ураження світловим випромінюванням. але не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Щілини – найпростіше укриття для захисту населення, які захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Є також і землянки. Щілина робиться глибиною близько 2 м, стіни укріплюються дошками, жердинами, входи виконуються східчасті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Перекриття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10-15 см (від потрапляння дощових вод у щілину), і шар грунту 20-40 см. Зверху все це закривають дерном. Землянку будують так само, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ширина землянки 2-2,5 м .